Автомобільчик Бік ніколи раніше не бував у селі. І зовсім не хотів їхати туди. Але виявилося, що в селі дуже весело: тут відсутні світлофори і не потрібно довго нудьгувати на перехрестях. Зате дозволено гасати вулицями, здіймаючи куряву, і навіть плюхатися з розгону в калюжі — в місті йому такого не дозволяли робити. Незабаром Бік зрозумів, що сумуватиме за цим усім, коли опиниться вдома. Йому кортітиме якнайшвидше повернутися до села.
— Як гадаєш, що я маю зробити, аби скоріше знову повернутись? — спитав Бік у кішки.
— Не знаю, — ліниво позіхнула та. ― Здається, я чула від людей, що є така прикмета: треба щось залишити там, куди хочеш повернутися. Але прикмети — це нісенітниця. Не розумію, навіщо люди це вигадують.
— Що, що залишити? — нетерпляче перепитав Бік.
Проте кішка вже не слухала його — вона задрімала.
― Ти часом не знаєш, що треба залишити там, куди хочеш повернутися? — спитав Бік у собаки.
— Гадки не маю, — відповів той. ― Але я б дуже хотів повернутися до озера, бо, здається, залишив там свій м’ячик!
— То чому ж не біжиш за ним? — здивувався автомобільчик.
— Не можна, — зітхнув собака, — маю охороняти двір!
― Я можу з’їздити за твоїм м’ячиком! — підморгнув Бік.
Собака страшенно зрадів, побачивши улюблену іграшку.
— Дякую! — сказав він.
― Як гадаєш, що треба залишити, щоб знову повернутися? — спитав Бік у коня.
― Гадаю, треба залишити порожні балачки! — пирхнув кінь. — Бачиш, скільки сіна? Треба перевезти його, доки не почався дощ. Тож немає у мене часу теревенити!
— Я можу тобі допомогти! ― запропонував автомобільчик. Разом вони впоралися дуже швидко.
— Спасибі тобі! — подякував кінь.
― А ти не знаєш, що має тут залишитися, щоб я міг повернутися? — спитав Бік у корови.
— Ні, — похитала головою вона. — Зате, здається, я знаю, хто сьогодні залишиться без казки на ніч! Вже сутеніє, а теля й досі не повернулося з луки.
— Я можу його покликати! — бібікнув автомобільчик і помчав за телятком.
Коли настав час їхати, всі мешканці двору вийшли проводити Біка.
— Ех, — зітхнув автомобільчик, озираючись, — шкода, що я так нічого і не залишив тут, щоб повернутися.
— Ти залишив тут багато друзів, — закричали всі. — Ми дуже чекатимемо! Повертайся, Біку! До скорої зустрічі!