Повітряного змія Михасику подарували тиждень тому, але він ще жодного разу не запускав його.
— Мені страшно, — зізнався хлопчик мамі, коли та спитала. — Раптом він зламається чи заплутається у дротах?
— Зазвичай подолати страхи допомагає невеличка підготовка, — поділилася мама. — Давай і з твоїми страхами так спробуємо. Виберемо для запуску таке місце, де немає дротів — тоді він у них і не заплутається. А щоб не зламався, будемо дуже обережними. Повітряні змії неодмінно мають літати, вони ж повітряні! Без неба їм сумно.
Михасик зітхнув. Йому не хотілося ризикувати, але ще більше не хотілося, щоб змій через нього сумував. Вони з мамою вийшли на порожнє футбольне поле.
— Лети! — Михасик надійно обмотав кінець мотузки навколо зап’ястя і випустив змія. Той злетів, зробив кілька кіл над їхніми головами й обережно присів на плече хлопчикові.
— Дякую! — радісно зашепотів змій йому на вухо. — Немає нічого приємнішого, ніж літати! Поле зверху таке гарне! А чи можна мені піднятися трохи вище? Так хочеться глянути, який вигляд мають дерева, якщо дивитись на них згори!
— Мені лячно, — замружився Михасик.
— Отже, ми знову підготуємося, — підморгнула мама. — Візьмемо мотузку довшу і міцнішу.
Наступного дня змій кружляв над верхівками дерев.
— Це так чудово! — кричав він звідти. — З висоти дерева схожі на величезні кудлаті кулі! Дуже гарні! Тепер я хочу подивитися, які зверху будинки!
Змій нетерпляче підстрибнув.
— Я боюся, що ми не знайдемо такої довгої мотузки, — зіщулився Михасик.
— Ми й до цього підготуємося: міцно зв’яжемо кілька! — пообіцяла мама.
— Ти навіть не уявляєш! — захоплено розповідав змій, коли повернувся з нової подорожі. — Якщо піднятися над дахами, світ здається іграшковим! Будинки — ніби з кубиків, машинки крихітні — наче ті, що у тебе в кімнаті. А люди схожі на мурашок! Тепер маю нову мрію! Хочу ще вище! У космос! Будь ла-а-аска!
«До космосу ніякої мотузки не вистачить, — подумав Михасик. — Доведеться відпустити його туди самого, а мені цього так не хочеться! Як він там без мене буде? Але якщо не відпустити – сумно буде змію, адже тоді він не зможе здійснити свою мрію».
— Мені дуже хочеться, — просив змій і раптом запнувся. — Хоча, якщо чесно, це дуже лячно. Адже я — повітряний змій, а в космосі немає повітря.
— Тоді ми підготуємося! — підтримав друга Михасик. — Збудуємо для тебе ракету.
І вони взялися за креслення.