Великий сильний птах летів попід хмарами. «Як добре бути птахом, — тішився він. — Я так люблю літати! Я дуже щасливий!»
І раптом знизу почулися якісь дивні звуки. «Треба подивитися, що там відбувається», — вирішив птах.
— Пі-пі-пі! — доносилось усе голосніше звідкись із-під пагорба. Птах придивився уважніше: он воно що! У болоті борсалося ціле сімейство мишей!
— Тримайтеся! — вигукнув птах і поспішив на допомогу.
— Як же вчасно ти трапився! — дякували мокрі тремтячі миші. — Самі б ми ні за що не вибралися!
— То навіщо ж ви туди забралися? — здивувався птах.
— Ми не забиралися! — жалілися миші. — Ми впали!
— Хіба ж ви не дивилися, куди йдете? Я завжди бачу все попереду далеко-далеко!
— Дивилися, звісно, — похитали головами миші, — але ж ми не птахи! То вам згори все видно, а ми маленькі звірятка. Один неправильний крок — і ти вже в багнюці!
— Бідолахи, — пожалів їх птах. — Де ваша домівка? Я вас віднесу!
Миші забралися птахові на спину, і вони полетіли.
— Оце так! — вигукували сіренькі в захваті. — Який прекрасний світ згори! Як тобі пощастило народитися птахом!
— Дякуємо! — обіймали вони птаха на прощання. — Це була найзахопливіша і найчудовіша пригода в нашому житті! Шкода, що вона ніколи не повториться…
— Чому ж ні, — усміхнувся птах. — Я можу ще колись вас покатати.
— Ти найкращий птах у світі! — раділи миші.
Так вони й подружилися. Час від часу птах навідувався до мишей і брав їх у політ із собою.
— Не міг би ти попереджати, коли прилетиш? — попросили якось миші. — Бо ми не знаємо, коли на тебе чекати.
І птах пообіцяв прилітати щотижня.
— А чи не міг би ти допомогти нам завтра? — попросили вони після чергової прогулянки. — Треба перенести камінці, а вони важкенькі.
Птах залюбки погодився.
Потім треба було віднести мишенят до бабусі, згодом — злітати в сусідній ліс, пізніше — ще щось. Птах був радий допомогти й навідувався до мишей мало не щодня.
— Було б добре, якби ти завжди був десь неподалік, — запропонували миші.
— Будь ласка, попереджай, коли відлітаєш, — попросили вони через деякий час. — Нам так буде ще зручніше.
Птахові шкода було засмучувати друзів, і він робив усе, як вони хотіли.
— Краще взагалі не літай без нас, — наказали миші. — Раптом твоя допомога знадобиться, а ти далеко!
Відтак місяць за місяцем проводив птах на землі. І чомусь ставав сумнішим, хоч і сам не міг збагнути чому, адже все начебто добре…
А якось у нього над головою почувся шурхіт крил.
— Гей, то он ти де!
І поруч із мишачою домівкою опустився інший великий птах.
— Ну, чого тут розсівся? Проґавиш захід сонця! Зараз річкою човники пливуть — така краса! Полетіли скоріше!
— Навіть не знаю, — знизав крилами птах. — Вже сутеніє, миші, мабуть, мені не дозволять летіти…
— Відколи це птахові потрібен дозвіл літати? — здивувався друг. — Птахи ж для польоту і створені! Чи ти про це геть забув?
І вони злетіли. Теплий вечірній вітер лоскотав птахові пір’я, і з кожним помахом крил той відчував, як серце радісно калатає.
— Як добре бути птахом, — згадав він. — Я так люблю літати! Я дуже щасливий!