Лисичка та її мама дуже любили зоряної ночі лежати поруч на траві й дивитись у небо.
— Це хто? — вказувала нагору лисичка.
— Це Голуб! — відповідала мама.
— А це?
— Жирафа!
— А он там?
— Дельфін. А поряд з ним — Риби!
Незабаром лисичка й сама легко могла знайти будь-яке сузір’я: і Вовка, і Орла, і Кита, і навіть Хамелеона, хоч той і намагався сховатися щоразу.
Але особливо лисичці подобалося знаходити Велику Ведмедицю. Адже поряд з нею завжди сиділа Мала Ведмедиця.
«От би з нею подружитися», — мріяла лисичка.
— Мамо, а чому Ведмедиця не приходить зі мною пограти? — запитала лисичка.
— Не знаю, люба, — стенула плечима мама. — Може, вона просто не бачить тебе з такої висоти, адже в нас тут зовсім темно!
«Якщо Ведмедиця не бачить мене, — вирішила лисичка, — тоді я сама до неї вирушу!»
Вона добре розбіглася й підстрибнула. Ні, до неба надто високо. Може, вийде, якщо забратися на горбок? Стриб! Ні, все одно високо. А якщо на пагорб? Пригірок?
Так лисичка підіймалася все вище і вище, поки не знайшла найвищу гірку. Стриб, ще стриб! Вище! Вище! Ох, навіть іскорки з очей посипалися від старанності! Хоча стривайте… Це зовсім не іскорки!
— Мамо! — скрикнула перелякана лисичка. — Я ненавмисно! Я тільки хотіла, щоб Ведмедиця мене побачила! Я стрибала і стрибала! А потім зачепила зірочки, і вони впали та розсипалися! Що ж тепер робити?
Мама подивилася довкола. Скрізь у траві блищали яскраві вогники.
— Це не зірочки, дитинко, — заспокоїла вона доньку, — це світлячки! Напевно, вони мешкають на цій гірці.
І вона піднесла просто до носа лисички крихітного жучка. На животику в жучка яскраво світив ліхтарик.
— Оце так! — здивувалася лисичка. Раніше вона ніколи не бачила світлячків. — Придумала! — зраділа лисичка й вляглася у траву. Хутро у маленької було м’яке і тепле, тому світлячки відразу перебралися на її спинку.
— Ти світишся яскравіше, ніж зірки! — захоплено вигукнула мама.
Лисичка сяяла від щастя.
— Тепер Маленька Ведмедиця неодмінно мене побачить! — вигукнула вона і глянула в небо.
Там, високо-високо, поряд із Великою Ведмедицею сиділа Маленька Ведмедиця. Вона усміхалася і махала лисичці лапкою.