Щойно випав сніг, друзі кинулися ліпити сніговиків.
— Я найбільшого зроблю! — кричало білченя. — Усі дивуватимуться, що за молодець так постарався!
— Ні, я! — обганяло його зайченя.
— Неправда, у мене найбільший вийде! — пищало мишеня.
Вони наввипередки кинулися шукати найкраще місце.
— Я цю галявину першим побачив! — відштовхував мишеня зайчик.
— Дзузьки! Я її ще вчора примітив з дерева! — сперечалося з ним білченя.
А мишеня тягнуло білченя за хвіст:
— Ти мені зараз тут весь сніг витопчеш! В іншому місці немає такого рівного та чистого снігу!
Сперечалися-сперечалися, зовсім пересварилися. Образилися одне на одного, розбіглися врізнобіч.
— Все одно в мене найкращий сніговик вийде, — ображено пихкало білченя. — Ще пошкодуєте, що не вірили, — дулося зайченя. — Нічого-нічого! А найбільший сніговик все одно у мене вийде! — кректало від натуги мишеня, штовхаючи поперед себе снігову кулю.
Вовтузилися аж до вечора. Білченя всього одну невеличку снігову кулю скачати встигло. Зайченя дві зробило, спробувало одну на одну поставити, обидві й розсипалися. А мишеня взагалі нічого не зліпило: загрузло по пояс у снігу, ледве вибралося. Невеселий день видався.
Вранці зайченя побігло перевірити, що у друзів вийшло. Дивиться: білченя нову кулю котить, старається, лапками впирається, ледь штовхає, сил не вистачає. Підбігло зайченя і нумо другові допомагати. Котили-котили, куля ще невеличка, а з місця більше не рушить. Що робити? Аж тут мишеня біжить. Напружились вони втрьох і ще трохи підштовхнули. Оце куля вийшла! Вище їхніх голів!
Тепер друга! Скатали, разом на першу запхали: зайченя піднімає, білченя підштовхує, а мишеня притримує. Закріпили гарненько, білченя горішки принесло для очей, зайченя — моркву для носика, а мишеня — гілочки для рук. Ну й сніговик вийшов! Не великий — гігантський! Ніколи ще такого величезного в лісі не було. А який красень!
Ходять звірі повз, милуються:
— Це хто ж такого сніговика зліпив?
А мишеня, зайченя і білченя відповідають хором:
— Це ми! Разом!