— Е-ге-гей! — кричав Кирилко, застрибуючи на диван. — О-го-го!
— Ти чого галасуєш? — зазирнула до кімнати мама. — Пізно вже!
— Ну то й що? — здивувався Кирилко. Він саме розігрався.
— Ну як же «що»? — сплеснула руками мама. — Усі сни розлякаєш! А раптом вони вже прийшли? Знаєш, які сни полохливі?
— Та ну! — здивувався хлопчик. — Жартуєш!
Але коли Кирилко ліг у ліжечко, то зрозумів, що мама не жартувала. Снів справді не було. Коли він заплющував очі, то не бачив ні-чо-го.
— Мамо, — поскаржився хлопчик, — що мені робити? Без снів спати нудно! Куди вони втекли?
— Може, до себе додому? — знизала плечима мама.
— А де вони живуть? — пожвавішав Кирилко.
— Не знаю, — замислилася мама. — Мабуть, ніхто не знає.
— Тоді я буду першим! — оголосив Кирилко і заплющив очі. Не могли ж сни зникнути безслідно? Напевно, якийсь слід та залишили! Хлопчик уважно придивився. Так і є: ледь помітні райдужні цятки в темряві. Кирилко пішов слідом, уважно дивлячись собі під ноги, щоб не збитися зі шляху. Сліди постійно плуталися: мабуть, сни тікали поспіхом.
«Бідолашки, — подумав Кирилко. — Гаразд, більше не галасуватиму перед сном і не лякатиму вас».
Він йшов, а навколо ставало все світліше. Ось уже стало видно, що він крокує піском, а потім — доріжкою, вимощеною різнокольоровими камінцями. Далі сліди губилися у густій траві. Як же знайти їх?
— Ви не бачили, куди побігли сни? — спитав Кирилко у комашок.
— Мабуть, додому! — відповіли ті.
— А де вони живуть? — уточнив хлопчик.
— Цього ніхто не знає! — засміялися комашки. — Біжи до берега, може, наздоженеш!
І комашки замахали лапками, вказуючи напрям.
На березі Кирилко знову побачив знайомі сліди. Але снів тут не було. Мабуть, далі вони вирушили морем. Хлопчик помітив біля причалу кораблик, вибіг на палубу і підняв вітрило. Кораблик слухняно відчалив від берега і помчав по хвилях. Кілька разів Кирилкові здавалося, що він уже близько. Ось-ось наздожене. Над обрієм з’явилося сонце. Тонкими промінчиками воно полоскотало хлопчика, і він чхнув. І раптом… прокинувся. Сонячне проміння розсипалося по кімнаті.
— Увечері ляжу спати раніше, — вирішив Кирилко. — Потоваришую зі снами. Все ж таки дуже цікаво, де вони живуть!