Щоранку зебра поспішала до друзів. Грати з ними було чудово: вони веселилися від самого ранку й до пізнього вечора. Але сьогодні зебра зустріла на галявині лише бегемотика.
― Що відбувається? — здивувалася зебра. — Чому нікого немає?
― У нас почалася чорна смуга, — сумно відповів бегемотик.
― Що в нас почалося? — не зрозуміла зебра.
― Смуга, — терпляче почав пояснювати бегемотик. — У житті завжди так: трапляється щось хороше, потім щось погане, потім знову гарне. Смуга чорна, смуга біла — як у тебе на спині.
― Он як! — захопилася зебра: вона й подумати не могла, що схожа на життя. І тут же схаменулася: — То що ж у нас трапилося?
― Усе, — приречено опустив голову бегемотик. — І до того ж одразу. Мавпа наступила на колючку, тепер у неї болить лапка, і вона не може стрибати. У крокодила зламався місток, і він із самого ранку його лагодить. Жираф застряг у кущах, а в папуги через усе це зіпсувався настрій, і тепер він сумує.
― Бідолашний жираф! — про папугу зебра навіть не дослухала, бо вже мчала на допомогу другові.
Жираф стояв посеред кущів, боячись поворухнутися, бо скрізь стирчали колючки.
― Я тільки хотів понюхати квітку! — жалібно пояснив він.
― Самотужки нам не впоратися! — замислилася зебра. — Але я знаю, хто зарадить!
І вона помчала до крокодила. Дізнавшись про те, що трапилося з жирафом, крокодил одразу кинув свою роботу й поспішив на допомогу. Він за дві секунди перегриз гілки і звільнив друга.
― Ура! — зрадів папуга. — У жирафа знову біла смуга! Залишилося почекати, поки й у решти закінчиться чорна.
― Особисто я чекати не збираюся! — струсила гривою зебра. — Ходімо лагодити міст!
Крокодил почав розгризати колоди, бегемот — носити їх до води, жираф і зебра притримували перила, а папуга забивав цвяхи дзьобом. Раз-раз — і місток готовий! Навіть утомитися не встигли!
― Ну, а тепер до мавпи! — скомандувала зебра. І всі разом побігли до подруги. Зебра посадила мавпу собі на спину, щоб вона не наступала на хвору лапку, і почалися веселощі!
― Яка коротка чорна смуга! — дивувався бегемот. — Біла почалася дуже швидко!
― Це тому, що ми їй допомогли! — підморгнула йому зебра.