Мама повернулася з магазину і одразу ж попрямувала до батареї грітися.
— Треба ж, колотун який, — примовляла вона, кутаючись у теплу кофту, — а це тільки початок зими! І літа ще так довго чекати!
— Чула? — кивнув сестрі Славко. — Мама за літом сумує! Треба б його поквапити!
— А як ми це зробимо? — Надійка тієї ж миті покинула іграшки та приготувалася слухати. Їй дуже сподобалася ідея поквапити літо.
— Ну, — сказав Славко, — спершу треба з’ясувати, куди воно дівається взимку. А потім попросити, щоб скоріше звідти поверталося.
— Я знаю, куди вирушає літо! — заплескала в долоні дівчинка. — Звісно ж, у теплі краї.
— Точно, — зрозумів Славко, — і як я сам не здогадався!
Він одразу схопив телефон і набрав номер.
— Алло! Теплі краї? Запросіть, будь ласка, літо до телефону!
— Літо слухає! — пролунав знайомий веселий голос. Дітям навіть здалося, що в кімнаті стало тепліше.
— Літо! Повертайся скоріше! — закричали хором Славко і Надійка.
— Е-е-е… — розгубилося літо, — ну… взагалі-то я у відпустці. До 1 червня.
— Але нам дуже-дуже треба! — почали вмовляти його діти, — наша мама дуже сумує за тобою!
— Ну… якщо мама… — зітхнуло літо, — гаразд. Буду 1 січня. Зустрічайте.
— 1 січня? — задумався Славко. — Але ж це Новий рік! Як же святий Миколай до нас по спеці дістанеться?
— Хм… — у слухавці було чути, як літо гортає свій записник. — У такому разі — 1 квітня. Це найближчий рейс.
— 1 квітня не годиться, — махнула рукою Надійка. — Ніхто не повірить. Вирішать, що це такий жарт.
— Ну, тоді тільки 1 червня, — знизало плечима літо, — вибачте. Не можу ж я посеред місяця заявитись. Ви вже наберіться терпіння і дочекайтеся мене. А мамі вашій я поштою мушлі надішлю, в яких море співає. Домовились?
— Домовилися! — погодилися діти. — До зустрічі, літо! Ми чекатимемо на тебе!
Вони поклали слухавку та побігли до мами. Разом літа чекати веселіше!