Зірочка розгойдувалася в небі й сумувала. Їй дуже хотілося з кимось про щось поговорити, та тільки як? У цій частині неба вона була сама. Інші зірки десь там, далеко, жили цілими сузір’ями. Зірочка дуже заздрила їм: адже вони ніколи не нудьгували.
«Ех, ось була б у мене подружка! — мріяла вона. — Ну хоч одна! Хоч найменша».
Але поряд із нею нікого не було. Тому зірочці нічого іншого не залишалося, як дивитись навсібіч та фантазувати про те, що б вона робила, якби у неї була подружка.
— Я б завжди казала їй: «Доброго вечора!» і посміхалася, — мріяла зірочка. — А вона відповідала б: «Доброго вечора, подружко, як твої справи?». І тоді я розповідала б їй про все, що бачила і що думала. А вона ділилася б зі мною своїм життям. Ось було б чудово!
— Що було б чудово? — поцікавилася комета, що пролітала повз.
— Дружити з якоюсь зірочкою! — відповіла зірочка, але комета вже промчала. З ними завжди так: комети дуже стрімкі.
Зірочка не знала, що комета все ж таки почула її слова. А та все летіла і летіла, доки не зустріла іншу зірочку, таку ж самотню.
— Там одна зірочка хоче з тобою дружити! — сказала комета.
«Оце так!» — здивувалася самотня зірочка. Вона й мріяти не могла про те, щоб із кимось подружитися. Самотня зірочка ледь дочекалася нової комети, що летіла в потрібний бік.
— Будь ласка! — попросила вона. — Там далеко є зірочка. Передай їй, що я теж хочу з нею дружити!
Коли перша зірочка почула таку звістку, вона аж затанцювала на місці. Оце так диво! Вона має справжню подружку! Це нічого, що вона так далеко, аж не побачити. Все одно вони можуть поговорити одна з одною!
«Я така щаслива!» — передала повідомлення наступна комета.
«Я щаслива ще більше!» — надійшла відповідь.
«Я завжди мріяла про подружку!» — вирушило в дорогу нове послання.
«А я навіть і не мріяла!»
Комети ніколи не відмовлялися доставити повідомлення. І тепер щовечора зірочка передавала з ними:
— Доброго вечора!
А у відповідь чула:
— Доброго вечора, подружко!
І посміхалася.